Пам’ятний вечір з нагоди 80-ї річниці «маленької роботи»

У листопаді 1944 року з Закарпаття було вивезено тридцять тисяч угорських чоловіків на так звану триденну роботу, відому як "маленька робота" (маленкій робот). Понад десять тисяч з них загинули. На Закарпатті немає жодної угорської родини, яку б не зачепило це жорстоке рішення, тому його називають трагедією долі закарпатських угорців. Наша вистава «Господи, допоможи нам повернутися додому!» створена до 80-ї річниці цих подій, щоб вшанувати пам’ять наших дідусів, прадідів та жертв маленкій роботу. Через особисті історії та автентичні історичні документи ми намагаємося наблизити минуле.

Однак цією виставою ми не лише вшановуємо пам'ять, а й «переживаємо» ті події заново. Адже через війну, яка триває в Україні вже кілька років, нам доводиться переживати ситуації, болісно схожі на події того часу. Постійна тривога та страх через загальну військову мобілізацію, відсутність чоловіків, порожнеча, яку залишають сім'ї, змушені покидати рідну землю, – все це ми намагаємося висловити в нашій виставі. Водночас відбувається й інше: роздумуючи над нашим минулим, бачачи витривалість наших предків, ми черпаємо силу та приклад для наслідування.

Учасники вистави:
Юлія Форноші Д.
Гал Наталія
Язмін ГЕЦЕЛ
Іболя Орос
Мелінда Орос
Магдалина Ваш

У записі взяли участь:
Ференці Аттіла, Якаб К. Тамаш, Орос Мелінда, Шера Даніель, Шевтер Іштван, Сілваші Сілард

Тексти, що звучать у програмі, є фрагментами досліджень Дупки Дьордя та Молнар Д. Ержебет.
Фотографії та відеоматеріали, представлені в програмі, взяті із зібрань Молнар Д. Ержебет або з відкритих джерел.

Сценічна адаптація: Гал Наталія

Жовтень 1944 року: над нами, закарпатськими угорцями, сяяла золота осінь. Але повітря вже було наповнене напругою і страхом…

Молитва:
«Отче наш, що єси на небесах, прости нас, бо ми засумнівалися. Не в тому, чи існуєш Ти, а в тому, що, перебуваючи так далеко один від одного, ми насмілилися сказати, запитати один одного і самих себе: Отче, чому Ти залишив нас?
Не звинувачуй нас у нетерплячості, але нехай буде воля Твоя. Хліб наш насущний дай нам сьогодні і завтра. Дай нам засіяти нашу пшеницю на рідній землі та називати наш хліб рідною мовою. Прости провини наші, навчи нас знову щиро вірити та діяти: ми також прощаємо винуватцям нашим.
Ми, ті, хто пережив роки пекла, де провини змушували грішити, просимо: дай нам силу й час пробачити людям, народам, десятиліттям...»